Империя Бубки. Как устроен Национальный олимпийский комитет Украины

Мабуть, важко в Україні знайти іще один такий управлінський орган, в якому існувала б така гармонія. Оскільки Міжнародним олімпійським комітетом закріплений принцип невтручання держави у справи спорту, український НОК є фактично оберегом тих принципів, на яких наша спортивна галузь тримається ще з радянських часів. Показово, що революційні події 2014 року зачепили практично всі галузі нашого життя, а в Національному олімпійському комітеті надалі на провідних ролях ексрегіонали Шуфрич, Сафіуллін, Лисов, Корж, Герега, Волков, колишній есдек, а нині член ОПЗЖ Суркіс.

Те, що свіже, нове і може змінити звичний устрій українського спорту, сприймається українським спортивним істеблішментом вкрай нетовариськи. Показовою була ситуація, яку довелося спостерігати на початку весни 2020-го. Тоді керівник об’єднаного Міністерства культури, молоді і спорту Володимир Бородянський презентував керівника новоствореного Департаменту спорту при міністерстві. Ним став, вигравши конкурс, колишній президент Федерації карате України Сергій Левчук.

На першій апаратній нараді новий керівник сполошив представників спортивних товариств.

“Представникам спортивних товариств на зустрічі я поставив просте запитання: чи можемо ми сформувати діяльність таким чином, щоб вона була зрозумілою пересічним громадянам України, аби прості люди розуміли формат видатків бюджету на це, аби були чіткі критерії ефективності? Тобто щоб ми розуміли, скільки людей залучено до занять фізкультурою і спортом, і яка кількість коштів на це витрачена. І щоб ця діяльність виходила з конкурентних засад. Вони відповіли, що згідні з тим, що працюють за радянською моделлю. Але, кажуть, дайте нам нові законодавчі підстави для того, щоб ми могли робити по-іншому. Я запропонував їм напрацьовувати зміни разом”, – згадує про перший день роботи на новому місці Левчук.

До реформ справа так і не дійшла, адже вже через чотири дні Міністерство культури, молоді і спорту було розформоване, а разом з ним зник і Департамент спорту. Як зазначив у розмові з LIGA.net на умовах анонімності спортивний функціонер, що проти змін на зустрічі з президентом Володимиром Зеленським на початку березня 2020-го рішуче висловилися Сергій Бубка, а надто – глава Паралімпійського комітету України Валерій Сушкевич. Начебто саме після зустрічі з ними глава держави погодився повернути профільне Міністерство молоді і спорту і призначив на посаду його керівника Вадима Гутцайта, чию кандидатуру спортивна спільнота підтримала одноголосно.

Зауважимо, що всі перелічені керівники і члени виконкому входять у НОК на громадських засадах. А в штаті Комітету трудиться 34 особи. Це – три представники служби президента Бубки; п’ятеро працівників виконавчої дирекції; дев’ятеро співробітників департаменту співпраці з суб’єктами олімпійського руху, в який входять як працівники пресслужби, так і титуловані спортсменки Ганна Сорокіна (як головний менеджер Олімпійських ігор) та Олена Яценко (менеджер зі зв’язків із суб’єктами олімпійського руху); два члени юридичного відділу; п’ять працівниць бухгалтерії; дві представниці міжнародного відділу; вісім робітників управління логістики. Окрім того, НОК має свій друкований орган – щомісячний журнал “Олімпійська арена”.

Квартирується НОК України в Олімпійському домі на Хорива, 39-41, шестиповерхому будинку, який відкривав для потреб олімпійців у травні 2012-го тодішній президент України Янукович. Зазвичай усі зібрання НОК, засідання Олімпійської академії, медіазаходи й нагородження олімпійців відбуваються саме там. Лише для підсумкових конгресів наприкінці кожного року, коли окрім представників всіх федерацій з’їжджаються делегати від кожного з регіональних осередків, винаймається окреме приміщення. Втім, попри велелюдність особливих дискусій на таких подіях, зазвичай, немає. Здебільшого присутні мовчки слухають промови ораторів, дисципліновано в унісон голосують, найочікуваніша частина події – святковий бенкет.

МЕТОД БУБКИ

За останні 15 років олімпійський рух в Україні став нерозривно пов’язаним з одним прізвищем. До певної міри, це стало схожим на культ особи, хоча Бубка ніколи диктаторськими навичками й не відзначався.

Одна найсвіжіша історія часів Олімпіади в Токіо, коли Бубка втрутився у визначення складу олімпійської команди, добре демонструє, як керує олімпійським спортом Сергій Назарович. Цього разу мова про художню гімнастику. Головний тренер команди Ірина Дерюгіна рішуче відстоювала перед поїздкою на Ігри кандидатуру гімнастки, яка здобула олімпійську ліцензію – Влади Нікольченко. Однак через низку причин, однією з яких було захворювання на Covid-19, Влада останнім часом результатами не вражала. За підсумками внутрішніх змагань право їхати в Токіо вибороли Христина Погранична та Вікторія Онопрієнко. Попри це Ірина Дерюгіна продовжувала настоювати на кандидатурі Нікольченко. І лише після безпосереднього втручання Бубки та спортивного міністра Вадима Гутцайта на Ігри відправилися ті, хто здобув це право за спортивним принципом.

Власне, розголос цій історії дала сама Дерюгіна. Бо не сумнівається, що будучи тренеркою збірної, знала ліпше, від якої з гімнасток користі на олімпійських помостах буде більше. До того схожих суперечок, де б фігурувало ім’я Сергія Бубки, у публічному просторі не виникало. А отже й тут, як і у випадку з грішми, залишається хіба місце для здогадок.

Попри все Бубка наразі має авторитет настільки беззаперечний, що критикувати його не наважуються навіть опоненти. Точніше, опонентів цих в Україні не видно взагалі.